Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК України, а також галузеві акти законодавства – зокрема, Закон України від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», гл. ІХ Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади – зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди та інших.
Згідно зі статистичними даними у 2011 р. на розгляд Ладижинського міського суду Вінницької області надійшло 17 цивільних справ про відшкодування шкоди, з них: завданої внаслідок вчинення злочину – 2 справи, завданої каліцтвом, іншим ушкодження здоров'я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві – 1 справа, завданої майну фізичних або юридичних осіб – 2, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища – 4.
З ухваленням рішення розглянуто 10 справ, із них позовні вимоги задоволені по 6 справах; із ухваленням заочного рішення – 4 справи.
Із закриттям провадження у справі розглянуто 2 справи, із залишенням заяви без розгляду – 2 справи.
Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду складав 4 справи, із них провадженням зупинено по 4 справах.
В апеляційному порядку у 2011 році оскаржувалась одна справа за позовом Д. до Л. про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Апеляційну скаргу подала відповідачка Л. з посиланням на незаконність оскаржуваного нею рішення, порушення судом під час ухвалення норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу було відхилено, в зв’язку з тим, що доводи апеляційної скарги необґрунтовані і висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області залишено без змін.
У касаційному порядку справи вказаної категорії не оскаржувалися.
Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Загальними умовами відповідальності за завдану шкоду є:
- наявність шкоди. За відсутності цього не виникають і самі деліктні зобов’язання. Наявність шкоди і її розміри доводить потерпілий;
- протиправність дій того, хто завдав шкоду. За загальним правилом, шкода, заподіяна правомірними діями, відшкодуванню не підлягає, якщо інше не встановлене законом (до таких винятків відноситься, наприклад, відшкодування шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності);
причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла. Для виникнення деліктних зобов’язань необхідний безпосередній причинний зв'язок між цими явищами, тобто протиправні дії повинні породжувати шкідливий результат;
- вина, того, хто завдав шкоду. При цьому закон виходить із презумпції вини того, хто завдав шкоди. Якщо потерпілий довів наявність шкоди, то той, хто завдав її, повинен довести відсутність своєї вини.
У свою чергу, ст. 1167 ЦК України містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду – згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода стосовно фізичних осіб може бути визначена як фізичний або душевний біль та страждання, зазнані у зв’язку з протиправним поводженням інших осіб (завданням каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, спричинення смерті близьких людей, знищення або пошкодження майна, приниження честі, гідності тощо).
Наприклад, рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 15.06.2011 р. частково задоволені позовні вимоги Д. до Л. та стягнуто з Л. на користь позивача 6472 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 1000 грн. моральної шкоди.
З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2011 року Д. звернувся до суду з позовними вимогами до Л. про стягнення з відповідачки 6472 грн. матеріальної та 5000 грн. моральної шкоди, завданої залиттям квартири.
В обґрунтування позову Д. посилався на неправомірні дії відповідачки, які виразилися у затопленні його квартири через постійну несправність системи водопостачання у квартирі Л., що знаходиться поверхом вище.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування Д. матеріальної шкоди, суд, дослідивши докази в справі й давши їм належну оцінку, дійшов вірного висновку та правильно виходив з того, що затоплення належної позивачу квартири сталось з вини відповідачки. Даний факт виявлений та зафіксований в акті від 28.02.2011 р., складеному працівниками ЖЕКу, протоколі про адміністративне правопорушення відносно Л., складеному техніком управління житлово-комунального господарства Ладижинської ТЕС ВАТ «Західенерго», у постанові по справі про адміністративне правопорушення від 20.04.2011 р. № 192, якою Л. визнана винною за ст. 150 КУпАП і на неї накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 51 грн.
На підставі статей 22, 1166, 1167 ЦК України майнова шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі винною особою. Моральна шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд обґрунтовано виходив з того, що така шкода завдана внаслідок вини відповідачки, що в свою чергу призвело до хвилювання позивача через проживання в пошкодженому приміщенні, відчуття дискомфорту, незручностей, тому з урахуванням глибини душевних страждань позивача, суд визначив розмір відшкодування у сумі 1000 грн. з дотриманням засад цивільного судочинства, а саме розумності, справедливості.
25.07.2011 р. відповідачем Л. на дане рішення суду було подано апеляційну скаргу з посиланням на незаконність оскаржуваного нею рішення, порушення судом під час ухвалення норм матеріального та процесуального права. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 01.09.2011 р. апеляційну скаргу було відхилено, в зв’язку з тим, що доводи апеляційної скарги необґрунтовані і висновків суду першої інстанції не спростовують, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ще один приклад. Заочним рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 24.03.2011 року позов Вінницького міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Державного комітету рибного господарства України, Головного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області до В. про відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища задоволено повністю.
З матеріалів справи вбачається, що у березні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до В. про стягнення 785,40 грн. збитків, заподіяних внаслідок незаконного вилову риби, посилаючись на те, що останній здійснював вилов риби забороненими знаряддями лову – «сітками» в Ладижинському водосховищі, чим порушив п.3.15 «Правил любительського і спортивного рибальства», затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України № 19 від 15.02.1992 року та ст. 63 Закону України «Про тваринний світ».
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що В. у порушення п. 3.15 «Правил любительського і спортивного рибальства» та ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» здійснив вилов риби забороненими знаряддями лову – «сітками», в результаті чого, заподіяв рибним запасам збитку в сумі 785,40 грн., що підлягає відшкодуванню.
Відповідно положень ч.1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними діями, підлягає відшкодуванню в повному об’ємі особою, яка її завдала.
Постановою КМУ за № 32 від 19.01.1998 року затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування або знищення одного екземпляра риби незалежно від розміру та ваги, які обчислюються при незаконному вилові карася в розмірі 0,3 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що становить 5 грн. 10коп
Таким чином, суд дійшов до правильного висновку про покладення на відповідача примусового обов'язку повного відшкодування майнової шкоди за порушення п. 3.15 «Правил любительського і спортивного рибальства» та ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» здійсненням вилову риби заборонними знаряддями лову – сітками» та вірно визначився з обчисленням розміру шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину.
Велику роль у боротьбі зі злочинністю відіграють ефективні способи цивільно-правового відшкодування шкоди, якої завдано внаслідок злочину. Насамперед, шкода, якої завдано внаслідок злочину, так званий кримінально-правовий або злочинний делікт, має істотну специфіку в умовах настання цивільно-правової відповідальності.
Протиправне діяння цього деліктного зобов'язання має бути не просто діянням, що порушує норми права чи суперечить їм, а саме злочином, тобто передбаченим КК України суспільно небезпечним винним діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинено суб'єктом злочину. Для того, щоб встановити, чи є конкретне протиправне діяння злочином, має бути обвинувальний вирок суду, який вступив у силу.
Специфічність кримінально-правового делікту полягає також і в процесуальному порядку відшкодування шкоди, що завдано злочином. Зокрема, цю шкоду може бути відшкодовано як шляхом подання цивільного позову в кримінальному процесі, так і шляхом подання самостійної цивільно-правової вимоги про відшкодування шкоди після того, як обвинувальний вирок по кримінальній справі вступив у законну силу.
Окрім того, держава, виконуючи свої публічні функції, покладає на себе обов'язок відшкодувати майнову шкоду, завдану майну фізичної особи внаслідок злочину, згідно з п. 1 ст. 1177 ЦК, у разі, якщо:
• не встановлено особу, яка вчинила злочин;
• якщо особа, яка вчинила злочин є неплатоспроможною.
Надання матеріальної допомоги державою потерпілим від злочину є життєво необхідним, оскільки держава взяла на себе турботу про підтримання правопорядку та гарантування безпеки всіх членів суспільства. Відповідно до ст. 3 Конституції України, «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У разі відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину державою, остання згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України, має право зворотної вимоги до винної особи у вчиненні злочину. Таким чином, суми, виплачені потерпілому повертаються до державного бюджету у вигляді відрахувань від заробітку засудженого, вартості конфіскованого в нього майна тощо. Держава виступає в якості гаранта відновлення майнових прав потерпілого.
В ході вивчення практики розгляду справ, встановлено, що Ладижинським міським судом Вінницької області при вирішенні спорів про відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, правильно і з додержанням вимог діючого законодавства розглянуто вказану категорію справ.
Так, рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 05.08.2011 частково задоволені позовні вимоги С. до Т. та стягнуто з Т. на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, завданої злочином в розмірі 5000 гривень. У задоволенні решти частини позову відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що Д. під час суперечки, умисно нанесла О. удари по різним частинам тіла, чим завдала останній тілесні ушкодження у вигляді синців та саден в ділянках лівої надбрівної дуги з переходом на орбіту ока, на правій вилиці, в тім’яних ділянках голови, в ділянці грудей справа, що відноситься до умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.
З постанови, винесеної Ладижинським міським судом Вінницької області, вбачається, що Д. була звільнена від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 125 ч.2 КК України внаслідок акту амністії, на застосування якої Д. погодилася (зазначена постанова набрала чинності та не оскаржувалася).
Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що позивачем доведено факт спричинення їй моральної шкоди від протиправної поведінки відповідача. Тому, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи, що позивач є особою похилого віку, а також враховуючи, матеріальний стан відповідача, наявність на її утриманні неповнолітньої дитини, суд вважав необхідним відшкодувати моральну шкоду потерпілій О. у розмірі 5000 гривень, що є обґрунтованою компенсацією за заподіяну моральну шкоду внаслідок вчинення злочину.
У процесі судового розгляду цивільних справ можуть виникати обставини суб’єктивного і об’єктивного характеру, які перешкоджають суду розглянути справу по суті і постановити рішення в першому судовому засіданні або роблять неможливим його постановлення взагалі у даній справі.
Отже, ускладнення в процесі судового розгляду цивільних справ можливі в процесуальних формах тимчасового припинення здійснення процесуальних дій у справі і закінчення провадження в ній без постановлення судового рішення. Тимчасове припинення здійснення процесуальних дій настає внаслідок відкладення розгляду справи і зупинення провадження у справі.
Закінчення провадження без постановлення судового рішення настає в результаті закриття провадження у справі і залишення заяви без розгляду.
Так, у жовтні 2011 року Т. звернувся до суду з позовом до Ш, приватного акціонерного товариства “Міська страхова компанія” про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
В обґрунтування позову, Т. зазначав, що у листопаді 2010 року відбулося зіткнення автомобілів марки «ИЖ-2715», номерний знак К3075ВИ під керуванням водія Ш. та автомобіля марки «ГАЗ-32212», номерний знак 02590ВТ, яким керував позивач. Унаслідок зіткнення, належний йому автомобіль зазнав істотних пошкоджень та вартість відновлювального ремонту становить 9323,67 грн. Винним у вчиненій дорожньо-транспортній пригоді визнано водія Ш. та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Вважає, що оскільки цивільно-правова відповідальність Ш. застраховано у ПАТ «Міська страхова компанія», то матеріальна шкода у розмірі 9323,67 грн. та 2550,00 грн. моральної шкоди підлягає стягненню саме з ПАТ «Міська страхова компанія». Крім того, зазначав, що діями відповідача Ш. йому також завдана моральна шкода, яку він оцінює у 1450 грн., та яку просив стягнути на свою користь з відповідача Ш.
Під час розгляду даної справи встановлено, що в провадженні Хмельницького міськрайонного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом В., Н. до ВАТ «Ладижинхліб», ЗАТ «Міська страхова компанія», треті особи Ш. про стягнення страхового відшкодування та шкоди заподіяного майна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Тому, приймаючи до уваги, дані обставини, суд вважаючи, що судове рішення за результатами розгляду цієї справи буде мати суттєве значення для правильного і обґрунтованого рішення у теперішній справі та враховуючи вимоги п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, згідно яких суд зобов’язаний зупинити провадження у даній справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства ухвалою суду від 12.12.2011 р. зупинив провадження у справі.
Дана правова норма існує у зв’язку з тим, що правосуддя може здійснюватися не тільки з цивільних справ, а й з кримінальних, господарських і конституційних, тобто чинне законодавство передбачає декілька видів юрисдикції. За наявності підстав, зазначених у п. 4 ст. 201 ЦПК України, провадження у справі повинне бути зупинено, оскільки відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Ще один приклад, у червні 2011 р. Вінницький міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся в суд з позовом до О. про відшкодування матеріальної, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 20.06.2011 року провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи відмову від позову про відшкодування матеріальної школи, суд дійшов висновку, що така відмова не суперечить вимогам закону, ніким не оскаржується і не порушує законних прав та інтересів як сторін, так і інших осіб, тобто підстав для неприйняття відмови від позову судом не встановлено.
Закриваючи провадження у справі, згідно з ч. 2 ст. 174, ч. 3 ст. 206 ЦПК України позивач попереджений про наслідки відмову від позову, оскільки провадження у справі закривається і він не зможе повторно звернутися до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Враховуючи встановлені обставини і вимоги процесуального закону, суд правильно прийняв відмову позивача від позову та закрив провадження у даній справі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України окремою підставою залишення заяви без розгляду може бути подача позивачем заяви про залишення позову без розгляду.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (принцип диспозитивності цивільного судочинства). Тому суд зобов’язаний залишити заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням.
Так, у провадженні Ладижинського міського суду Вінницької області перебувала цивільна справа за позовом Р., Р. до Т., Т. про стягнення майнової і моральної шкоди.
01.04.2011 року позивачі подали до суду заяву, у якій просили залишити їх позов без розгляду.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, суд залишає заяву без розгляду у випадку, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважав за необхідне залишити позовну заяву Р., Р. до Т., Т. про стягнення майнової і моральної шкоди без розгляду. При цьому, роз’яснивши особам, позов яких залишено без розгляду, що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, право звернутися до суду повторно.
Таким чином, узагальнення показало, що при розгляді спорів про відшкодування шкоди проблемних питань не виникає. Судом надається належна оцінка зібраним по справі доказам, рішення ухвалюються, виходячи з доводів і заперечень сторін, з урахуванням принципу їх змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Судом повно з’ясовуються обставини справи, відповідно до положень статті 212 ЦПК України рішення належним чином мотивовані. Судом не порушуються норми матеріального чи процесуального права.
Суддя Ладижинського
міського суду Волошина Т.В.
_03_03.png)
