Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найцінніших соціальних благ – право власності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальність за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб’єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Цивільний Кодекс. За суб’єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності Українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); д) право приватної власності, у т. ч. право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.
Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпорядження своїм майном.
Додатковими обов’язковими об’єктами злочинів, що вчинюються з використанням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканність людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковим факультативним об’єктом можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.
Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно – речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.
У 2011 р. в провадженні Ладижинського міського суду Вінницької області перебувало 53 справи щодо злочинів проти власності (36,3% від загальної кількості розглянутих кримінальних справ, які перебували у провадженні). Розглянуто справ 53, у тому числі із постановленням вироку судом розглянуто 43 справи, на додаткове розслідування повернуто 1 справу щодо 1 особи. Судом закрито провадження у 7 справах щодо 10 осіб, направлено за підсудністю 2 справи щодо 4 осіб. Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду становить 3 справи щодо 5 осіб, з яких по 2 кримінальним справам зупинено провадження.
Відповідно до вироків, що набрали законної сили, у 2011 р. суди засудили за злочини проти власності 55 осіб, з яких: за ст. 185 КК - 39, ст. 186 КК - 13, ст. 191 КК – 2.
Більшість засуджених за злочини проти власності вчинили їх у віці до 30 років – 19 осіб, з них неповнолітні – 2 особи. На час вчинення злочину не працювали 13 осіб. Особи, які мали судимість – 12. У стані алкогольного сп'яніння злочини вчинили 9 засуджених.
Якість досудового слідства у справах зазначеної категорії загалом задовільна. Але в деяких випадках слідчі органи допускають неповноту досудового слідства, порушуючи вимоги статей 22, 23, 64 КПК, що призводить до повернення судами справ на додаткове розслідування.
Так, 27.01.2011 р. Ладижинський міський суд Вінницької області виніс постанову про повернення на додаткове розслідування кримінальну справу за обвинуваченням К. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК. Підставою для цього стала неповнота та неправильність досудового слідства, що не може бути усунена в судовому засіданні.
Розгляд судами справ про злочини проти власності
У ст. 185 КК (Крадіжка) передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Таємним вважається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо).
Наприклад, Ладижинський міський суд Вінницької області вироком від 08.12.2011 р. визнав винним Б. за ч. 1 ст. 185 КК. Згідно з вироком Б., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння та переслідуючи мету розкрадання майна, умисно, таємно викрав майно П., яке останній випадково залишив на лавці двору.
Суд вірно кваліфікував дії підсудного за ч. 1 ст. 185 КК України – таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але не помітно для них.
Так, Ладижинський міський суд Вінницької області вироком від 20.01.2011 р. визнав винним П. за ч.1 ст. 185 КК та призначив йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. за те, що П. знаходячись безпосередньо на стоянці вантажних автомобілів, та, завідомо знаючи, що О. по необережності втратив мобільний телефон, виявив на землі зазначений телефон та маючи умисел на крадіжку чужого майна, умисно, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що власник здійснював заходи пошуку випадково втраченого майна на певній відстані, таємно, піднявши з землі, здійснив крадіжку мобільного телефону, завдавши гр. О. матеріальної шкоди.
Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психологічний стан (сон, сп’яніння, непритомність, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного.
Грабіж (ст. 186 КК) - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює, що його дії помічені, та оцінюються як викрадення.
Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою зумовлюється тим, що грабіжник не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно.
Частина 2 ст. 186 КК передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб. Відповідно до п. 5 постанови Пленуму від 06.11.2009 р. N 10 під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.
Так, Ладижинський міський суд Вінницької області, вироком від 13.09.2011 р. засудив Г. за ч. 2 ст. 186 КК та призначив йому відповідне покарання. Із матеріалів справи очевидно, що винний, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та переслідуючи мету розкрадання чужого майна, у присутності потерпілого і усвідомлюючи, що його дії можуть бачити сторонні особи, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого Т. у вигляді нанесення кількох ударів по його обличчю, відкрито викрав майно останнього.
Судом вірно кваліфіковано дії Г. за ч. 2 ст. 186 КК України – відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, оскільки зловмисник завдавав тілесні ушкодження з метою подолання волі та можливого опору потерпілого і подальшого заволодіння його майном, а диспозицією ч. 2 ст. 186 КК охоплюється заподіяння тілесних ушкоджень у визначених межах.
Предметом шахрайства (ст. 190 КК) може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад, цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном, спонукаючи самого потерпілого шляхом обману чи зловживання довірою до передачі йому чи уступки права на майно.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна.
Так, у провадженні Ладижинського міського суду Вінницької області знаходилася кримінальна справа за обвинуваченням Л. за ч. 1 ст. 190 КК. З матеріалів справи вбачалося, що Л. переслідуючи мету розкрадання майна, умисно, шляхом обману, який виразився у неповідомленні наявності статусу суб’єкта підприємницької діяльності, отримала статус безробітної, що стало підставою для виплати їй допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», викрала таким чином державне майно – кошти у сумі 4682,85 грн., які були їй виплачені протягом періоду з серпня місяця 2006 року по квітень місяць 2007 року включно Ладижинським міським центром зайнятості - робочим органом виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Таким чином, суд вірно визначивши кваліфікацію дій підсудної за ч. 1 ст. 190 КК України (шахрайство, яке виразилось в умисному замовчування юридично значимої інформації) звільнив її від кримінальної відповідальності та закрив провадження в даній справі в зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК України.
Стаття 191 КК передбачає відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є повноваження винного щодо майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо нього.
Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні ( утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром у подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене або перебувало в його віданні. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище.
Так, згідно з вироком Ладижинського міського суду Вінницької області С. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України. Відповідно до ст. 70 КК України остаточне покарання призначене у виді 3-х (трьох) років обмеження волі, з позбавленням права займати матеріально-відповідальні посади строком на 2 (два) роки. Відповідно до ст. 75 КК України звільнено К. від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк терміном на 1 (один) рік.
З матеріалів справи очевидно, що С. як службова особа працюючи комірником відділу матеріально-технічного постачання у відокремленому підрозділі і являючись матеріально-відповідальною особою, будучи наділений правомочністю по розпорядженню ввіреного йому майна, здійснив зі складу розтрату майна товариства «Т» - 128,00 кг арматури Ф16, вартістю 6,25 грн. за 1 кг, всього на суму 800 грн., продавши вищевказану кількість арматури за 500 грн. Крім того, К., здійснив привласнення майна товариства «Т».
Суд кваліфікував дії підсудного наступним чином: за ч. 1 ст. 191 КК України –розтрата чужого майна, яке було ввірене особі; за ч. 3 ст. 191 КК України –привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, вчинене повторно.
До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані види корисливих злочинів проти власності, закон відносить вчинення таких діянь: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих розмірах; 5) особливо великих розмірах; 6) із заподіянням значної шкоди потерпілому.
Згідно з приміткою 1 до ст. 185 КК крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем визнаються вчиненими повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із цих злочинів, розбій (ст. 187) чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262 КК).
Так, Ладижинський міський суд Вінницької області визнав Ж. винним за ч. 2 ст. 185 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. Згідно з вироком Ж. визнано винним в тому, що він протягом 2010 р. вчинив ряд крадіжок чужого майна.
Суд правильно кваліфікував дії Ж. за ч. 2 ст. 185 КК за ознакою повторності, оскільки він здійснив крадіжку чужого майна після вчинення злочину, передбаченого ст. 185 КК.
Вивчення та узагальнення судової практики з питань кваліфікації повторності злочинів засвідчило, що судом розглядалися кримінальні справи і вирішувалися зазначені питання правильно та відповідно до вимог кримінального законодавства (статті 32, 33, 35 КК) і положень теорії кримінального права.
До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, віднесено також вчинення цих злочинів із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Наприклад, Ладижинський міський суд Вінницької області вироком від 24.02.2011 р. визнав винним Б. за ч. 3 ст. 185 КК. Згідно з вироком Б., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння та переслідуючи мету розкрадання майна, умисно, шляхом зламу вхідних дверей проник до жилої квартири, звідки таємно викрав майно М.
Суд такі дії вірно кваліфікував за ознакою крадіжки, поєднаної із проникненням у житло.
Проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; обманним шляхом; з використанням підроблених документів тощо). Обов'язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати в цьому місці.
Непоодинокими випадками є застосування при розгляді кримінальних справ даної категорії ст. 299 КПК України, а саме: недоцільність дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися.
Так, Ладижинський міський суд Вінницької області при розгляді кримінальної справи про обвинувачення Д. за ч.1 ст. 185 КК, враховуючи визнання підсудним своєї вини в інкримінованому йому злочині в повному обсязі та визнання ним фактичних обставин справи, з’ясувавши правильність розуміння підсудним змісту і значення тих обставин, від дослідження яких він відмовляється, переконавшись у добровільності та істинності позиції підсудного, відсутності заперечень з боку інших учасників судового розгляду, на підставі ст. 299 КПК України, суд вважав за недоцільне досліджувати письмові докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювались і при цьому підсудному роз'яснено, що в такому випадку він буде позбавлений можливості оспорювати дані фактичні обставини в апеляційному порядку.
Відшкодування шкоди
Аналізуючи справи про злочини проти власності не можна не згадати про потерпілих, які являються основною ланкою (причиною) при порушенні кримінальної справи даної категорії та розгляду їх в суді. Зокрема, по злочинам проти власності проходило 42 потерпілих - осіб, з яких жінок – 8, чоловіків – 34, вік потерпілих від 18 років і старше. Усім їм заподіяно матеріальної та моральної шкоди. Кількість юридичних осіб, яким заподіяно шкоду – 15. Матеріальної та моральної шкоди по всім категоріям справ про злочини проти власності заподіяно на суму 131172 грн., з них фізичним особам на суму 70295 грн.
Відповідно до ст. 28 КПК, особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.
Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.
Наприклад, Ладижинський міський суд Вінницької області визнав винним А. за ч. 2 ст. 185 КК і призначив йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки і постановив стягнути з нього 429 грн. матеріальної шкоди на користь потерпілого Т., оскільки останнім по даній справі було заявлено цивільний позов на вказану суму. Суд вважав, що зазначений позов обґрунтований та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Так, постановою суду від 31.01.2011 р. закрито провадження в кримінальній справі відносно К. в зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК України. Заявлений цивільний позов залишено без розгляду, оскільки цивільний позов у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 324 КПК України в кримінальній справі вирішуються лише при постановленні вироку.
Також слід зазначити, що серед вивчених справ у багатьох випадках потерпілі не заявляли позови про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Призначення покарання
Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання за вчинення злочинів суд повинен врахувати ступінь тяжкості цього злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нею нових злочинів.
Згідно зі статистичними даними, у 2011 р. за вчинення злочинів, передбачених статтями 185 - 191 КК Ладижинським міським судом Вінницької області призначено покарання у виді позбавлення волі 7 особам. За сукупністю злочинів та сукупністю вироків призначено покарання 10 особам. Звільнено від покарання 58 осіб, у тому числі з випробуванням - 15, внаслідок акту амністії та інших підстав - 43. Накладено судом штраф на 8 осіб. Громадські роботи застосовано до 5 осіб; арешт до - 1, обмеження волі до – 1.
На розгляд до суду надійшло постанов про звільнення осіб від кримінальної відповідальності, з них розглянуто 39 постанов, задоволено — 38. У тому числі про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (щодо невстановлених осіб, які вчинили злочини; ч. 3 ст. 111 КПК) розглянуто 34 постанови, з яких задоволено 34.
Наприклад, постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 15.09.2011 р. кримінальну справу, порушену за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України закрито в зв’язку з закінченням строків давності, оскільки в судовому засіданні встановлено, що з дня вчинення вказаного вище злочину минуло більше 15 років, тобто вийшов максимально можливий строк притягнення до кримінальної відповідальності.
Судом при застосуванні інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності врахована наявність таких передбачених законом умов як сплив встановлених ст. 49 строків, відсутність обставин, що порушують їх перебіг.
Також дотримано порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з закінчення строків давності, передбачений ст. 11-1 та п. 5 ч. 1 ст. 7-1 КПК.
В апеляційному порядку в 2011 р. скасовано 2 вироки щодо 2 осіб в зв’язку з неповнотою судового слідства, істотного порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, неправильного застосування кримінального закону та внаслідок м'якості призначеного засудженому покарання.
Аналізуючи наведенні дані можна зробити висновок про те, що зросла кількість кримінальних справ, в яких особи обвинувачуються за вчинення злочинів проти власності. Злочини вчинюються в стані алкогольного сп`яніння, крім того у період відбуття особою іспитового строку, з корисливих мотивів, маючи не зняту чи непогашену судимість, часто не задумуючись про наслідки вчиненого, які для правопорушника звичайно є негативним, але справедливими. Вагомим фактором у вчиненні громадянами України злочинів проти власності є соціальне становище та матеріальний стан вищевказаних громадян.
Крім того, проведене узагальнення засвідчило, що при розгляді зазначеної категорії справ судді вірно застосовують норми матеріального та процесуального права. Усі справи розглянуті у встановлені строки, порушення не допускаються.
Суддя Ладижинського міського суду О.О. СУШКО
Помічник судді А.В. МОРОЗОВ
_03_03.png)
