Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Згідно плану роботи Ладижинського міського суду на 2013 рік проведено узагальнення судової практики по розгляду цивільних справ у наказному провадженні за 2012 рік.
Судовий наказ, як форма вирішення спору, бере початок з римського права. Судовий наказ тоді мав назву інтердикту, а провадження — інтердиктного.
Наказне провадження є однією з процедур ЦПК 2004 року, введеною з метою спрощення, підвищення ефективності та диференціації цивільного процесу. Вказаний розділ регулює не лише порядок видачі судового наказу, але й процедуру здійснення самого провадження, що передує видачі судового наказу.
Завдання наказного провадження зводяться до прискорення вирішення справ, предметом яких є вимоги, пов'язані зі стягненням з боржника грошових коштів або витребування майна.
Історично склалося застосування двох видів судових наказів: безумовний (неоспорюваний) та умовний (оспорюваний). У першому випадку боржник позбавлявся права на оскарження, на нього покладався обов'язок виконати судовий наказ. Другий варіант надавав боржнику можливість оспорювати судовий наказ, зупиняючи таким чином його дію. Як бачимо, ЦПК 2004 р. знайшов відображення саме останній вид судового наказу.
Мета узагальнення — вивчення практики застосування судом норм законодавства щодо наказного провадження, виявлення та аналіз складних і спірних питань, що виникають при його застосуванні, оцінка стану урегульованості між інститутом наказного провадження і процесуальним законодавством України.
Захист права у наказному провадженні може мати місце за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується належно оформленими письмовими документами. У такому випадку немає потреби порушувати процесуально складне та тривале за часом позовне провадження, достатньо короткого та спрощеного наказного провадження, що відповідає інтересам як кредитора (стягувача), так і суду.
Аналіз статистичних даних
В ході узагальнення, аналізу статистичних даних та цивільних справ встановлено, що у 2012 році до суду надійшло 78 заяв про видачу судового наказу. Усі заяви про видачу судового наказу, що надійшли у 2012 році, судом розглянуто.
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:
1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;
3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;
4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;
5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.
Таким чином, на розгляді Ладижинського міського суду у 2012 році перебувало: 2 заяви щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, по яких пред’явлено до стягнення 2180 грн.; 76 заяв щодо стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, по яких пред’явлено до стягнення 493493 грн.;
Про скасування судових наказів до Ладижинського міського суду Вінницької області поступило 2 заяви, з яких скасовано 2 судових накази, Сума грошових коштів щодо якої подано заяви про скасування судових наказів складає 4500 грн.
Наказне провадження — це особливий порядок судового розгляду окремих категорій справ. Його метою є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано. Тому порядок розгляду справи про видачу судового наказу є менш тривалим в часі та простішим з організаційної точки зору, адже він не потребує виклику сторін, проведення відкритого судового засідання з усіма відповідними процесуальними діями.
На стадії прийняття заяв про видачу судового наказу судом всіх випадках перевіряється дотримання заявниками вимог ст. 99 ЦПК щодо сплати судового збору за подання заяви у розмірі 50 % ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження.
Заяви щодо стягнення заборгованості за надані комунальні послуги.
Основною підставою, що дає змогу розглядати справи зі сплати заборгованості за послуги такого роду у наказному провадженні, є наявність належним чином укладеного і підписаного сторонами письмового договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги.
Тобто, слід зауважити, що сам факт надання комунальними підприємствами комунальних послуг і споживання їх наймачем чи власником житла не свідчить про те, що сторони перебувають в договірних відносинах.
Отже, лише за умови наявності письмового договору і доказів виникнення боргу та його розмірів суди повинні видавати судові накази.
Іноді виникають питання щодо майнових зобов’язань членів сім’ї наймача, що є стороною письмового договору про надання комунальних послуг та послуг зв’язку. Адже за статтями 64, 68 Житлового кодексу України повнолітні члені сім’ї наймача несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають з договору найму, в тому числі з оплати комунальних послуг. Як правило, стягувачі у заявах просять стягнути заборгованість зі всіх солідарних боржників.
Наприклад, Ладижинський міський суд 30.11.2012 року видав судовий наказ за заявою П. про видачу судового наказу про стягнення солідарно з В., В. та В. боргу за надані комунальні послуги, враховуючи те, що повнолітні члені сім'ї наймача несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають з договору найму, в тому числі з оплати комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Однак з урахуванням тих обставин, що вимоги, за якими видаються судові накази, мають бути безспірними, і що наказне провадження є спрощеним порядком розгляду справи, що не передбачає повідомлення сторін та залучення заінтересованих осіб, у випадку стягнення у наказному провадженні заборгованості з солідарних боржників, воно може бути звернено лише на того з боржників, з яким укладено письмовий договір.
Вимога про стягнення нарахованої але не виплаченої працівникові суми заробітної плати (п. 2 ч 1 ст. 96)
Судом обов’язково враховується, що на зазначену вимогу не поширюється позовна давність. Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом (у розглядуваному випадку із заявою) про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У деяких випадках одночасно з заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягувачами ставиться питання про стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітної плати. Вважаємо, що такі вимоги можуть розглядатися судами на підставі п. 2 ч. 1 ст. 96 ЦПК з видачею судового наказу.
Так, Ладижинський міський суд 23.01.2012 р. видав судовий наказ про стягнення з К. на користь Л. заборгованості із заробітної плати 2 тис. 223 грн. 51 коп. та компенсацію за затримку її виплати — 71 грн. Розмір компенсації зазначався у довідці підприємства.
До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо.
Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання.
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 367 ЦПК судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати.
Форма і зміст судового наказу
Оскільки наказне провадження є спрощеною формою судочинства, то судовий наказ структурно простіший і стисліший, ніж судове рішення у позовному чи окремому провадженні. Заява про видачу судового наказу за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 98 ЦПК, а в разі неналежного оформлення заяви чи несплати судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу. До заяви, яка подається представником заявника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження, згідно зі статтею 42 ЦПК.
Дані вимоги закону щодо форми і змісту судового наказу чітко дотримуються суддями Ладижинського міського суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 103 ЦПК судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим ст. 19 Закону від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження». Так, у відповідності до положенням ст. 19 вказаного Закону, судом обов’язково вказується дата видачі судового наказу стягувачу (п. 1 ч. 1), дата набрання чинності рішенням (п. 5 ч. 1), строк пред’явлення виконавчого документа до виконання (п. 6 ч. 1).
Крім того, дотримуючись вимог ч. 2 ст. 104 ЦПК судді одночасно з надісланням копії судового наказу роз’яснюють боржнику його право в разі заперечення проти вимог стягувача протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування.
Прикладом належно оформленого судового наказу є наказ від 28.09.2012 р., виданий Ладижинським міським судом, який містить положення про дату видачі судового наказу стягувачеві; найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження; посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; положення про видачу судового наказу стягувану; належні відмітки про набрання законної сили наказом; вказівки щодо строку звернення наказу до виконання, роз’яснення боржнику його права у десятиденний термін звернутися із заявою про скасування судового наказу.
У ЦПК не встановлено, що судовий наказ одночасно є виконавчим документом. Однак судовий наказ (разом з виконавчим листом суду) міститься у переліку виконавчих документів за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою Закону «Про виконавче провадження» (ст. 3). Отже, судовий наказ є виконавчим документом і не вимагає видачі виконавчого листа. Аналіз узагальнення показав, що практика Ладижинського міського суду при вирішенні цього питання є правильною.
Надіслання боржникові копії судового наказу та набрання судовим наказом законної сили
Відповідно до статті 104 ЦПК ( 1618-15 ) копія судового наказу одночасно з копіями заяви стягувача і доданих до неї документів не пізніше наступного дня після його видачі надсилається боржникові рекомендованим листом із повідомленням у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті.
Вказана норма закону суворо дотримується Ладижинським міським судом.
Так, Ладижинський міський суд за заявою З. про стягнення боргу з Г. судовий наказ видав 22 травня 2012 р., а його копію боржнику направив 23 травня 2012 р., тобто на наступний день.
Отримане зворотне повідомлення обов'язково додається до матеріалів справи, що підтверджує факт отримання боржником судового наказу.
Таким чином набрання судовим наказом законної сили пов’язується з моментом вручення його копії боржнику. Невручення копії наказу порушує конституційні засади здійснення судочинства (зокрема, ч. 2 і ч. 4 ст. 129 Конституції), а також принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.
У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання (всього через тринадцять днів після вручення копії наказу боржнику) та за наявності даних про отримання боржником копії наказу, судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред’явлення до виконання (ст. 105 ЦПК). Отже, термін набрання законної сили судовим наказом залежить виключно від дати його отримання боржником.
Складною і неврегульованою законодавчо є ситуація, коли боржника не виявлено в місці проживання або коли боржник відмовляється від отримання копії судового наказу. Мають місце випадки повернення копії судового наказу, яка направлена боржнику, з відміткою «адресат за даною адресою не проживає» або «адресат тимчасово відсутній». Вказана обставина унеможливлює встановлення дати набрання наказом законної сили, а отже його виконання.
Так, на адресу Ладижинського міського суду Вінницької області повернулася копія судового наказу від 5 листопада 2012 р., яка направлена боржнику за вказаною у заяві адресою (зареєстроване місце проживання), з відміткою «адресат за даною адресою не проживає».
Щодо справ позовного провадження, то ЦПК містить положення, які передбачають випадки, коли місце проживання або перебування відповідача невідоме, а також заходи, до яких можна вдатися для вирішення спору у такому випадку (розшук відповідача, виклик його до суду через оголошення у пресі). Однак виданий, але не виконаний і не скасований судовий наказ є підставою для відмови у відкритті позовного провадження між тими самим сторонами з того самого предмета (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК). Отже, це позбавило б кредитора (стягувача) можливості звернутися до суду з позовом для захисту своїх порушених прав.
Судова практика щодо вирішення цієї проблеми є різною.
Також трапляються випадки відмови боржника від отримання копії судового наказу, тоді рекомендований лист повертається в суд без розписки про одержання боржником копії судового наказу з зазначенням, що боржник відмовився отримувати вказані документи.
Наприклад, 19 листопада 2012 р. на адресу Ладижинського міського суду Вінницької області повернулася копія судового наказу від 5 листопада 2012 р., яка направлена боржнику, з відміткою «адресат відмовився від отримання».
Процедури, передбачені ЦПК для позовного провадження на випадок, коли місце проживання чи місцезнаходження відповідача невідоме, неможливо застосувати за аналогією до наказного провадження, оскільки ці процедури тривалі та складні, і фактично їх застосування позбавить змісту наказне провадження як спрощеного та прискореного порядку розгляду справ. Тому вбачається, що у цьому випадку, коли відсутня норма закону, яку можна застосувати за аналогією, необхідно згідно з ч. 7 ст. 8 ЦПК застосовувати аналогію права, виходячи, насамперед, з конституційних засад правосуддя та загальних принципів цивільного судочинства.
Оскільки наявність виданого, але такого, що не набрав законної сили, судового наказу, унеможливлює будь-яке звернення кредитора до суду з тими самими вимогами, виникає ситуація, коли через формальні підстави спір взагалі не може бути вирішений. Фактично це означає відмову у правосудді, що суперечить ст. 55 Конституції.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р. № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) дано такі роз’яснення. Частина 1 ст. 55 Конституції містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Водночас ч. 8 ст. 8 ЦПК забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Таким чином, у подібних випадках суди зобов’язані вчиняти дії з метою здійснення правосуддя та захисту порушених прав осіб.
Отже, виходячи із загальних засад законодавства та враховуючи практику, що склалася у судах, вважаємо правильним таке вирішення проблеми щодо повідомлення боржника. Якщо боржник відмовляється від отримання копії судового наказу, про що у поштовому повідомлені є відмітка, слід вважати, що судовий наказ йому належним чином вручено. У тому ж випадку, коли адресат відсутній, про що у поштовому повідомлені є відмітка, суд може скасувати судовий наказ за заявою стягувача.
Скасування судового наказу
Заява про скасування судового наказу за формою і змістом має відповідає вимогам статті 105 ЦПК та має бути подана протягом десяти днів із дня отримання надісланих боржникові документів, визначених статтею 104 ЦПК. Така заява може бути подана як боржником чи його представником, так і органами та особами, яким у випадках, встановлених законом, надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (частина перша статті 45, частина друга статті 105 ЦПК), із зазначенням підстав для такого звернення до суду в інтересах боржника.
Заява про скасування судового наказу не може бути подана стягувачем. Скасування судового наказу з ініціативи суду також не допускається.
У заяві про скасування судового наказу має бути зазначено не лише про оспорення наказу, а й про обставини, які свідчать про повну чи часткову необґрунтованість вимог стягувача, а також посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти заявлених вимог. Самі докази можуть бути подані суду при розгляді заяви про скасування судового наказу.
До неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу застосовуються норми статті 121 ЦПК (залишення її без руху з відповідними наслідками). ЦПК і Законом України від 8 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" не передбачено сплати судового збору за подання заяви про скасування судового наказу.
Заява про скасування судового наказу розглядається у відкритому судовому засіданні протягом десяти днів із дня постановлення ухвали про її прийняття з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви, проте їх неявка у разі належного повідомлення не перешкоджає розгляду такої заяви.
Так, Ладижинський міський суд розглянув заяву про скасування судового наказу від 30 листопада 2012 року без участі стягувача та боржника, які належним чином були повідомлені про час і місце розгляду заяви,враховуючи те, що їх неявка у розумінні ч. 6 ст. 105-1 ЦПК України не перешкоджає розгляду такої заяви.
За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право:
1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;
2) скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;
3) змінити судовий наказ.
Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ.
Так, Ладижиський міський суд Вінницької області ухвалою від 28.02.2012 р. правильно скасував судовий наказ про стягнення з Г. на користь М. заборгованості за спожиті комунальні послуги в сумі 2475,36 грн. Боржник у своїй заяві просив скасувати виданий наказ, посилаючись на наявність спору щодо суми нарахованих спожитих послуг, які так і не перераховані стягувачем на підставі поданої до М. заяви про проведення перерахунку.
В апеляційному порядку ухвали про скасування судового наказу не переглядались.
Результати проведеного узагальнення свідчать про наявні проблеми при розгляді справ у наказному провадженні, зокрема, вище проаналізовані прогалини у процесуальному законодавстві щодо наказного провадження. Разом з тим вони засвідчили ефективність наказної форми провадження, що дає змогу спростити та прискорити судовий розгляд безспірних справ та зменшити навантаження на суди. Доцільність наказного провадження підтверджується також невеликою кількістю випадків скасування судових наказів та відсутністю апеляційних скарг на ухвали, постановлені у наказному провадженні.
Суддя Ладижинського міського суду Волошина Т.В.
_03_03.png)
