Цивільний процесуальний кодекс України передбачає заочний розгляд справи як специфічну процедуру позовного провадження цивільного судочинства. Інститут заочного розгляду справи існує в різних процесуальних системах. Як правило, його функціональну ефективність пов'язують із поширенням судового захисту суб'єктивних прав громадян та юридичних осіб, пришвидшенням вирішення спорів, а також рівнем відповідальності сторін за свої дії (бездіяльність), запобіганням навмисного затягування розгляду справи та зловживанням процесуальними правами сторонами судового процесу. Крім того, надання суду можливості розгляду справи у відсутності сторони окремі автори розглядають як засіб, що перешкоджає судовій тяганині, або характеризують як спрощену процедуру цивільного судочинства на відміну від повномасштабного змагального процесу.
Виходячи із того, що заочне провадження та заочне рішення існують у різних правових системах, їх законодавча регламентація у ЦПК України не є чимось новим.Заочне рішення 1924 р. Так, ст. 98 ЦПК УРСР 1924 р. передбачала, що нез'явлення сторін, про яких судові відомо, що їм було вручено повістку, не становить перешкод до розгляду та розв'язання справи. Суд вправі був вдатися до позавічного присуду.
Відповідно до ч.2 ст.225 ЦПК України заочний розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими главою 8 розділу ІІІ ЦПК України. Однак глава ЦПК “Заочний розгляд справи” таких винятків стосовно самої процедури розгляду фактично не містить, вони переважно стосуються вже оскарження заочного рішення, а тому слід проаналізувати особливості вчинення окремих процесуальних дій та прояву певних процесуальних інститутів в заочному провадженні, порівняно із процесом змагальним.
Заочний розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з’ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги.
Слід додатково наголосити, що відповідно до ч. 3 ст. 224 ЦПК України у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Такі застереження в реалізації розпорядчих прав позивача жодним чином не обмежують диспозитивних начал цивільного судочинства.
Буквальне тлумачення ЦПК України дозволяє зробити висновок, що під час заочного провадження без відкладення розгляду справи неможливе як збільшення, так і зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до ЦПК України сам по собі заочний розгляд справи не означає, що позовні вимоги будуть задоволені. Доказова діяльність, хоча і носить скорочений та односторонній характер, тим не менше вона обов’язкова.
Відповідно до ч.2 ст. 173 ЦПК України у разі розгляду справи за відсутності відповідача головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях. Однак це не означає, що дослідження доказів при заочному розгляді справи обмежується лише письмовими поясненнями відповідача та поясненнями присутнього позивача. Розгляд і вирішення цивільної справи здійснюється на підставі усіх наявних у ній доказів.
Під час заочного розгляду і допит свідків, і дослідження письмових та речових доказів, і дослідження висновку експерта відбуваються за загальними правилами, передбаченими ЦПК України. Під час заочного розгляду справи суд наділений усіма процесуальними засобами, за допомогою яких він може здійснити перевірку вимог, пред’явлених присутньою стороною, детально дослідити справу навіть без участі протилежної сторони.
У заочному процесі допустимі всі дії та процесуальні конструкції змагального процесу, які не залежать від взаємного волевиявлення сторін або від ініціативи відповідача. Так, під час заочного розгляду справи неможливе визнання позову відповідачем (ст.174 ЦПК України), оскільки відсутній суб’єкт такого визнання, за винятком випадку, коли визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, які приєднуються до справи.
У 2012 році було винесено 282 рішення, з них було винесено 20 заочних рішень що виникають з заборгованості за кредитним договором; що виникають із сімейних правовідносин; щодо відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Рішення ухвалене за результатами заочного розгляду цивільної справи рішення за формою та змістом практично нічим не відрізняється від рішення суду, ухваленого у звичайному порядку. Основною відмінністю заочного рішення від звичайного є правові наслідки, які тягнуть за собою заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення. Це пов’язано, з обов’язковістю «горизонтального перегляду» такого заочного рішення, тобто судом, який ухвалив це рішення, лише за заявою відповідача до його перегляду вищестоящими судовими інстанціями.
Встановлюючи такий спосіб перегляду заочного рішення, законодавець, на нашу думку, відступив від передбаченого ч. 2 ст. 218 ЦПК України принципу незмінності прийнятого рішення, який не дозволяє суду скасовувати чи змінювати власне рішення. Варто погодитися, що такий підхід законодавця є об’єктивно необхідним та справедливим; можливість перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив, виступає гарантією захисту прав відповідача від зловживань зі сторони позивача в цивільному процесі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, хоча вважається, що відповідач своєю процесуальною поведінкою і зробив можливим розгляд справи за його відсутності, процесуальний закон залишає за ним можливості захисту свого права.
Тому ст. 228 ЦПК України і закріплює за ним право вимагати перегляду заочного рішення. Це один із небагатьох випадків, коли суд, що ухвалив рішення, має право його перегляду. Ініціативу про перегляд заочного рішення відповідач втілює у письмовій заяві до суду, яка може бути подана протягом десяти днів із дня отримання ним копії заочного судового рішення.
Ст. 229 ЦПК України регулює питання про форму, зміст заяви про перегляд заочного рішення та про додатки до неї. Стосовно форми заяви встановлена одна вимога - заява про перегляд заочного рішення має бути подана у письмові формі. У заяві має бути зазначено найменування суду, який ухвалив рішення, ім'я (найменування) відповідача (заявника) або його представника, їх місце проживання чи знаходження, номер засобів зв'язку (поштова адреса, телефон, факс тощо); обставини про поважність причини неявки у судове засідання і неповідомлення їх суду, і які є докази про поважність причин; обставини і докази, з якими заявник обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; клопотання про перегляд заочного судового рішення; перелік доданих матеріалів; підпис заявника.
Щодо додатку до заяви про перегляд заочного судового рішення встановлено два правила. Одне з них відповідає правилам про додаток до позовної заяви. Так, як додані матеріали мають бути копії заяви про перегляд рішення за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та відповідна кількість копій усіх доданих до заяв матеріалів. Друге правило стосується випадків пред'явлення заяви про перегляд заочного рішення від імені заявника його представником. У цьому разі до заяви, поданої представником, додається також довіреність або інший документ про повноваження представника.
У 2012 році до Ладижинського міського суду надійшло 4 заяви про перегляд заочного рішення:
з яких три заяви залишено без задоволення
Наприклад: за позовом ПриватБанк до Р. про звернення стягнення було винесено 23.08.2012 року заочне рішення. Відповідач Р. повторно в судове засідання не з’явився, хоча завчасно в установленому законом порядку повідомлений про час і місце розгляду справи, про що свідчать розписки про вручення повістки про виклик до суду. Позов задоволено. на підставі того, що відповідачем не надано докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, ухвалою 17.09.2013 року про перегляд заочного рішення цього ж суду у справі за позовом ПриватБанк до Р. про звернення стягнення заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільно процесуальним кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Одне заочне рішення скасовано.
Наприклад: за позовом ПАТ Родовід Банк до Р. про стягнення заборгованості за кредитним договором було винесено 11.07.2012 року заочне рішення. Відповідач Р. повторно в судове засідання не з’явився, хоча завчасно в установленому законом порядку повідомлений про час і місце розгляду справи, про що свідчать розписки про вручення повістки про виклик до суду. Позов задоволено. Ухвалою від 20 .08.2013 року скасовано заочне рішення у цивільній справі за позовом ПАТ Родовід Банк до Р. про стягнення заборгованості за кредитним договором та винесено рішення.
Стаття 332 ЦПК передбачає можливість оскарження позивачем та відповідачем у загальному порядку повторного заочного рішення. Про повторне заочне рішення мова йде лише в даній статті. Наявність права на апеляційне оскарження повторного заочного рішення означає можливість ухвалення такого рішення відповідно до загальних законодавчих вимог, які визначають умови заочного рішення та процедуру розгляду справи в заочному порядку. Відповідно до ч. З ст. 321 ЦПК у разі скасування заочного рішення суд призначає справу до розгляду в загальному порядку.
Таким чином, можливий повторний розгляд справи в заочному порядку і ухвалення повторного заочного рішення. Особливістю такого заочного рішення є лише те, що воно вже не може бути переглянуто судом першої інстанції за заявою відповідача.
Що стосується процедури розгляду справи і умов ухвалення повторного заочного рішення, то ніяких особливостей закон не передбачає. Це стосується і складу суду. Як правило, розгляд справи після скасування заочного рішення може здійснюватися не лише в порядку заочного розгляду справи, але й тим самим складом суду. Хоча це питання може бути дискусійним, суто формально законодавчих підстав щодо неможливості розглядати справу тим самим складом суду немає. Крім того, не можна аргументувати неможливість розгляду справи в заочному порядку тим самим судом і правилами, що регламентують відводи суддів (ст. 21 ЦПК). На наш погляд, можливість розгляду справи тим самим складом суду з ухваленням повторного заочного рішення відбиває наявну в законі модель заочного розгляду справ і заочного рішення. Заочний розгляд справи є специфічною процедурою цивільного судочинства. Він здійснюється в межах позовного провадження і за загальними правилами, а заочне рішення не ґрунтується на неправоті пасивної сторони. Що стосується повторного розгляду справи після скасування першого заочного рішення, то він по суті і функціонально є продовженням позовного провадження у суді першої інстанції.
Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК (ст. 233 ЦПК). Заочне рішення, яке набрало законної сили, має всі ознаки рішення, що визначають його правову дію: незмінність, виключність, преюдиціальність, обов'язковість, виконавчість.
Результати проведеного узагальнення показали, що судді дотримуються вимог норм матеріального та процесуального права при винесенні заочних рішень, дають правильну юридичну оцінку доказам, у зв'язку з чим постановлені судові рішення відповідають вимогам статей 213 - 215 ЦПК України.
_03_03.png)
