Узагальнення практики Ладижинського міського суду Вінницької області за Розділом ІІ КПК України «Заходи забезпечення кримінального провадження»

 УЗАГАЛЬНЕННЯ

 практики Ладижинського міського суду Вінницької області за Розділом ІІ  КПК України «Заходи забезпечення кримінального провадження»

         В ході проведення даного узагальнення, у відповідності до поставлених в завданні питань  та плану, були вивчені та досліджені розглянуті Ладижинським міським судом Вінницької області в порядку Розділу 2 КПК України «Заходи забезпечення кримінального провадження» справи за період з 20.11.2012 року по 01.08.2013 року.

         Розділ ІІ Кримінального процесуального кодексу України визначає порядок обрання, зміни та скасування заходів забезпечення кримінального провадження.

         Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

         Заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися до різних суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності − підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка, а також інших осіб залежно від обставин кримінального провадження та поведінки його суб’єктів. Законодавець в нормах, які визначають порядок застосування кожного заходу забезпечення кримінального провадження, визначає коло осіб, щодо яких вони можуть бути застосовані та порядок їх обрання, зміни чи скасування.

         Відповідно до ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. ст. 133−143 КПК);

2) накладення грошового стягнення (ст. ст. 144−147 КПК);

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148−153 КПК);

4) відсторонення від посади (ст. ст. 154−158 КПК);

5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 159−166 КПК);

6) тимчасове вилучення майна (ст. ст. 167−169 КПК);

7) арешт майна (ст. ст. 170−175 КПК);

8) затримання особи (ст. ст. 188− 192 КПК, ст. ст. 207−213);

9) запобіжні заходи (ст. ст. 177−187 КПК).

         Установлення загальних правил застосування заходів забезпечення кримінального провадження має важливе значення для правозастосовної діяльності, адже сприяє її єдності, дотриманню прав учасників кримінальних процесуальних відносин. Необхідність нормативного закріплення таких правил обумовлена тим, що заходи забезпечення кримінального провадження спрямовані на досягнення єдиної мети, яку визначено ч. 1 ст. 131 КПК, а тому й єдиною є їх правова природа.

         Поєднання заходів забезпечення кримінального провадження із застосуванням примусу, втручанням державних органів до сфери прав людини викликає необхідність установлення законодавцем дієвих гарантій забезпечення законних інтересів осіб, які залучаються до участі в кримінальному провадженні. Однією із таких гарантій є судовий контроль законності обмеження конституційних прав і свобод людини при здійсненні кримінального провадження, який на досудовому розслідуванні здійснюється слідчим суддею. Тому ч. 1 цієї статті передбачено, що правовою підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є ухвала слідчого судді (на досудовому розслідуванні), суду (у судовому провадженні). Винятки з цього правила можуть мати місце лише у випадках, визначених КПК. До таких, зокрема, належать виклик особи слідчим та прокурором, який здійснюється у порядку, установленому статтями 133-139; тимчасове вилучення майна, передбачене статтями 167-169; затримання особи, що може бути здійснено у порядку, передбаченому статтями 207,208 КПК.

         Про застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий за погодженням із прокурором, прокурор складають умотивоване клопотання, яке подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Окремі заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися також за ініціативою сторони захисту, зокрема тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 100 КПК), у зв'язку з чим стороні захисту також надасться право клопотати перед слідчим суддею про прийняття рішення про застосування цих заходів.

         Частиною 3 статті КПК встановлено три групи обставин, недоведеність яких усуває застосування заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому слід звернути увагу на те, що тягар доказування перед слідчим суддею, судом наявності підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого та прокурора як на суб'єктів, які здійснюють кримінальне провадження, у зв'язку з чим вони мають обґрунтувати необхідність застосування заходів його забезпечення.

         Обов'язок доведення перед слідчим суддею існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою застосування цих заходів, наявності потреби досудового розслідування в їх застосуванні, можливості виконання завдання досудового розслідування лише за умови їх застосування, логічно обумовлений такими обставинами: по-перше, саме слідчий як суб'єкт, який безпосередньо здійснює досудове розслідування, а також прокурор, на якого покладено процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, повинні не лише констатувати наявність необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а як суб'єкти, які найбільш обізнані стосовно фактичних підстав їх застосування, навести суду відповідні аргументи, що підтверджують таку необхідність, переконати його прийняти відповідне процесуальне рішення (постановити ухвалу); по-друге, цінність судової процедури вирішення питання про застосування цих заходів, зокрема, полягає у тому, що, будучи незалежним і неупередженим, суд постановляє ухвалу, ґрунтуючись на власному переконанні щодо наявності для цього достатніх підстав, яке є результатом дослідження ним обставин та доказів, що надані сторонами.

         Доведення слідчим, прокурором наявності достатніх підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється шляхом надання слідчому судді, суду доказів обставин, на які вони посилаються у клопотанні. При цьому слід звернути увагу на те, що надання доказів, тобто обґрунтування позиції сторони, є її обов'язком, що випливає із ч. 5 статті 131 КПК України.

         Однією із правових підстав застосування заходів забезпечевня кримінального провадження є внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, адже саме з цього моменту відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК розпочинається досудове розслідування. Тому до клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження має бути додано витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання. Це дозволяє суду пересвідчитися у наявності відповідної правової підстави для розгляду клопотання в судовому засіданні. Невиконання слідчим, прокурором вимоги закону унеможливлює судовий розгляд клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

         Проаналізуємо статистичні дані розглянутих в порядку Розділу 2 КПК України «Заходи забезпечення кримінального провадження» справ за період з 20.11.2012 року по 01.08.2013 року.

Статистичні показники розгляду клопотань за період з 20.11.2012 року по 01.08.2013 року

         Як видно з вищевказаних статистичних показників на розгляді Ладижинського міського суду Вінницької області за період з 20.11.2012 року по 01.08.2013 року перебувало 44 справ про застосування заходів кримінального провадження. На момент проведення даного узагальнення дані справи розглянуті.

         Судом розглядались наступні заходи забезпечення кримінального провадження: запобіжні заходи (тримання під вартою, особисте зобов’язання), арешт майна, тимчасовий доступ до речей і документів. Найбільше розглянуто справ про застосування такого заходу забезпечення як тимчасовий доступ до речей і документів – 31 справа або 70,45% від усієї кількості розглянутих справ даної категорії.

         За результатами розгляду: 42 задоволено судом, що становить 95,45 % від усієї кількості розглянутих справ даної категорії.

         Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження судом не повертались.

          Питання щодо продовження строку або скасування заходів забезпечення кримінального провадження судом не вирішувались.

         Рішення прийняті за результатами розгляду вказаних вище справ в апеляційній інстанції не переглядались.

         Проаналізуємо судову практику розгляду по кожному із заходів  забезпечення кримінального провадження.

         Так, всі клопотання про застосування заходів  забезпечення кримінального провадження, які надходили на розгляд суду перевірялись на відповідність вимогам кримінально-процесуального законодавства, зокрема ст. 132 КПК України, а саме чи додано до клопотань: 1) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження - у всіх без винятку випадках; 2) копії матеріалів, якими сторона кримінального провадження, що подала відповідне клопотання, обґрунтовує свої доводи; 3) документи, які підтверджують надання підозрюваному, в тому числі й обвинуваченому, копій клопотання та матеріалів, що обґрунтовують клопотання.

         У межах одного кримінального провадження клопотання про застосування заходів забезпечення, у тому числі запобіжних заходів, виносилися щодо кожної особи окремо.

         Як зазначалося вище, найбільше судом розглянуто справ про застосування такого заходу забезпечення як тимчасовий доступ до речей і документів – 31 справа або 70,45% від усієї кількості розглянутих справ даної категорії. Це переважно клопотання про доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, а саме: відомості, які становили лікарську або банківську таємницю; інформація, яка знаходилася в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання.

         Розгляд питання щодо тимчасового доступу документів регламентується главою 15 КПК України.

         Відповідно до ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку).

         Подані до суду на розгляд клопотання про застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження в цілому відповідали вимогам ч. 2 ст. 160 КПК України.

         Під час розгляду питання щодо тимчасового доступу до речей і документів слідчими суддями враховувалось те, що у КПК передбачено декілька процесуальних дій, які мають певну схожість. Зокрема, у ст. 159 та п. 7 ч. 1 ст. 162 КПК передбачено такий захід забезпечення кримінального провадження як тимчасовий доступ до документів, які знаходяться в операторів та провайдерів телекомунікацій та містять інформацію про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалість, зміст (вихідні чи вхідні з'єднання, SMS, MMS тощо), маршрути передавання, а статтями 263 та 268 КПК передбачено такі негласні слідчі (розшукові) дії, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу відповідно.

          Зазначені процесуальні дії  відмежовувались таким чином:

- дії, передбачені статтями 263 та 268 КПК, є негласними слідчими (розшуковими) діями, дозвіл на проведення яких надає слідчий суддя суду апеляційної інстанції. Інформація щодо цих дій, згідно із Законом України "Про державну таємницю" та пунктами 4.12.4 і 4.12.5 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 N 440, містить відомості, що становлять державну таємницю. Водночас дії, передбачені ст. 159, п. 7 ч. 1 ст. 162 КПК, є заходами забезпечення кримінального провадження, дозвіл на застосування яких надає слідчий суддя суду першої інстанції, при цьому відомості щодо таких дій не становлять державної таємниці;

- тимчасовий доступ надається до документів, які містять інформацію про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалість, зміст (вихідні чи вхідні з'єднання, SMS, MMS тощо), маршрути передавання тощо і не дають можливості втрутитися у приватне спілкування, тобто отримати доступ до змісту інформації, що передається. А зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК) є різновидом втручання у приватне спілкування, оскільки здійснюється доступ до змісту повідомлень будь-якого виду та інформації, що передається особою під час зв'язку.

         Випадків надходження до суду клопотань про проведення негласних слідчих дій, передбачених ст.ст. 263,268 КПК України не було.

         Клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів розглядались не пізніше трьох днів із дня надходження до суду.

         Переважна більшість даних клопотань розглядалась судом без участі особи, у володіння якої знаходяться речі і документів.  При цьому всі особи були належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду клопотань. У повістці про судовий виклик, що надсилались особам, у володіння яких знаходяться речі і документів, в обов’язковому порядку зазначалося про їх обов’язок збереження речей і документів у тому вигляді, який вони мають на момент отримання судового виклику. Випадків розгляду клопотань в порядку ч. 2 ст. 163 КПК України не було.

         Ухвали, винесені за результатами розгляду вищезазначених клопотань в цілому винесені у відповідності до вимог ст. 164 КПК України. В усіх ухвалах зазначено строк дії, який не перевищував одного місяця з дня їх постановлення.

         Судом розглянуте одне клопотання про арешт майна.

         Розгляд питання щодо тимчасового доступу документів регламентується главою 17 КПК України.

         Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть відповідальність за шкоду, завдану діянням підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.

         Подане на розгляд суду клопотання відповідало вимогам ст. 171 КПК України.

         Звідси, ухвалою слідчого судді від 17.06.2013 року було накладено арешт на легковий автомобіль, власником якого являється Г. та двоколісний велосипед,  тимчасово вилучений з місця вчинення дорожньо-транспортної пригоди, власником якого являється Г.

Накладення арешту обґрунтовувалось тим, що сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водія легкового автомобіля Г. та К., котрий рухався на велосипеді. Внаслідок зіткнення транспортних засобів К. отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівого передпліччя із незначним зміщенням. З доданого до клопотання витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань видно,що слідством було відкрито кримінальне провадження № за ч.1 ст.286 КК України. Звідси подальше призначення автотехнічного, автотоварознавчого, транспортно-трасологічного та інших видів експертних досліджень, проведення яких без залучення тимчасово вилучених транспортних засобів як об’єктів експертизи, не представляється можливим здійснити.

         Також судом були розглянуті такі заходи забезпечення кримінального провадження, як запобіжні заходи (тримання під вартою та особисте зобов’язання).

          У кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи (ч. 1 ст. 176 КПК): 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Обираючи один із запобіжних заходів, слід зважати, що їх види наведено у порядку зростання ступеня суворості.

         Відповідно найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

         За період дії нового КПК України Ладижинський міським судом Вінницької області розглядались питання щодо застосування двох видів запобіжних заходів, а саме щодо  тримання під вартою та особистого зобов’язання.

         Так за період з 20.11.2012 року по 01.08.2013 року на розгляді Ладижинського міського суду Вінницької області перебувало 12 справ за клопотаннями органів досудового слідства про обрання запобіжних заходів: 6 клопотань про обрання запобіжних заходів у виді тримання під вартою, 6 клопотань про обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання.

          Проаналізуємо дотримання судом вимог кримінального процесуального законодавства щодо здійснення кримінального провадження в порядку глави 18 КПК України «Запобіжні заходи, затримання особи», а також роз’яснень, викладених в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 р. за № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», окремо по кожному з видів запобіжних заходів, питання щодо яких розглядалось судом.

         У відповідності до положень кримінального процесуального законодавства виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК. Слідчий суддя, суд має зважати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу за відсутності для цього підстав, передбачених ст. 177 КПК.

         Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК та непідлягає розширеному тлумаченню. Запобіжний захід застосовується з метою запобігання спробам підозрюваного, обвинуваченого (ризикам):

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-які з речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Урахування такої обставини для прийняття рішення передбачає встановлення правдоподібності та достовірності заявлених органом досудового розслідування фактичних обставин;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому ця особа підозрюється, обвинувачується.

         Під час розгляду клопотань, у відповідності до ч. 1 ст. 194 КПК України в обов’язковому порядку встановлювалось: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

         Також у кожному випадку судом перевірялись та оцінювались всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК України: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік (неповнолітня особа, особа похилого віку) та стан здоров'я (наявність тяжких хвороб, інвалідності, нездатність самостійно пересуватися) підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого у місці його постійного проживання, в тому числі наявність у нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини. Як зазначалося вище найбільш суворим запобіжним заходом є тримання під вартою.

         За результатами розгляду вказаних вище клопотань про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою: 5 клопотань задоволено, в задоволенні 1 клопотання відмовлено та обрано стосовно особи більш м’який запобіжний захід у виді тримання під вартою.

         За видами злочинів, що яких застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, то всі вони були застосовані щодо осіб, які обґрунтовано підозрювались у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, про що свідчили досліджені у кримінальному провадженні докази ( дві особи – ч. 2 ст. 186 КК України, 2 - ч. 3 ст. 185 КК України, 1 – ч. 2 ст. 307 КК України).

         Клопотання розглядались тільки стосовно повнолітніх осіб, які були раніше неодноразово судимі.

         При постановленні ухвал про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у вигляді тримання під вартою у чотирьох випадках визначався розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов’язків, передбачених КПК України. В одному випадку щодо кримінального провадження щодо вчинення злочину із застосуванням насильства  до потерпілої (ч. 2 ст. 186 КК України) розмір застави не визначався.

         Відмовляючи в задоволенні одного клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд виходив з наступного.

         Так, на розгляд суду надійшло клопотання про застосування до К., який підозрювався органом досудового слідства у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання було мотивоване тим, що К. намагатиметься спробувати переховуватись від органів досудового розслідування, та незаконно впливати на потерпілого і свідків, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення з огляду неможливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів. Під час судового розгляду прокурором не було надано жодних доказів, обставин, які б свідчили про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотання. За таких обставин було відмовлено в задоволенні клопотання та обрано відносно К. більш м’який запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

         За результатами розгляду вказаних вище клопотань  про обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання: 5 клопотань задоволено, в задоволенні одного клопотання відмовлено.

         Дані клопотання були розглянуті у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства.

         Відмовляючи в задоволенні одного клопотання про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання суд виходив з наступного. Так, на розгляд суду надійшло клопотання про застосування до Т., який підозрювався органом досудового слідства у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання. Клопотання було мотивоване тим, що Т. відмовився від отримання повістки про явку до слідчого, повідомлення в телефонному режимі ігнорує, що ставить під сумнів  виконання покладених на нього процесуальних обов’язків та існує ризик переховування підозрюваного від органу досудового розслідування. Під час судового розгляду прокурор не довів, що існує хоча б один із ризиків, які дають достатньо підстав слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч.1 ст.177 КПК України. Навпаки, в судовому засіданні було з’ясовано, що слідчий викликав Т. для проведення слідчих дій у даному кримінальному провадженні з порушенням чинного законодавства - порушив встановлені законом строки виклику Т. для проведення з ним слідчих дій та не надав йому достатньо часу, передбаченого ч.8 ст.135 КПК України, для підготовки свого захисту. За таких обставин було відмовлено в задоволенні клопотання.

         Розгляд всіх вищезазначених клопотань здійснювався за участю прокурора, підозрюваних, а також захисників та у строки встановлені главою 18 КПК України.

         Підозрюваним роз’яснювались їх права, передбачені ч. 2 ст. 193 КПК України.

         Судовий розгляд клопотань фіксувався за допомогою технічних засобів.

         В апеляційному порядку рішення суду, постановлені по даній категорії справ, не переглядались.

Проведене узагальнення показало, що в цілому проблемних та спірних питань при вирішенні Ладижинським міським судом Вінницької області зазначеної категорії справ, загалом не виникало.

Суддя Ладижинського

міського суду                                                               Т.В. Волошина